Найпоширеніші хвороби системи травлення

 

План

1. Стоматит. 

2. Дивертикул стравоходу. 

3. Гастроентерит. 

4. Гостре розширення шлунка. 

5. Хвороби печінки

6. Діарея і блювання: перша допомога

1. Стоматит. 

Запальні захворювання м’яких тканин ротової порожнини у собак і кішок досить поширена проблема. І найчастіше діагностуються різні види стоматитів. У запущених випадках уражається вся порожнина рота тварини. Лікування виразкового стоматиту  має бути своєчасним та грамотним. Тому важливо знати причини цього захворювання, вміти визначати перші симптоми патології, вживати своєчасних заходів для запобігання ускладненням.

Стоматит у ветеринарії — це група запальних захворювань, що характеризуються ураженням слизової ясен, язика, щік, піднебінних складок або всієї ротової порожнини. Вогнища ураження проявляються у вигляді почервонінь, які за відсутності лікування швидко покриваються виразками.

Виразковий стоматит у кішок характеризується порушеннями цілісності тканин, що супроводжуються утворенням гною. Внаслідок сильного дискомфорту тварини відмовляються від їжі, втрачають вагу, спостерігається швидке погіршення загального стану. За умов зниженого імунітету та відсутності ветеринарної допомоги розвиваються ускладнення. Тому при виявленні ознак стоматиту відвідування клініки та огляд ветеринарним лікарем є обов’язковими.

 Через ті або інші причини захворювання стоматит  поділяють на дві форми:

первинний: виникає самостійно під впливом зовнішніх факторів (травми, неправильний прикус, недотримання гігієни рота, вплив хімічних речовин, гарячої чи холодної їжі тощо);

вторинний: розвивається під впливом хвороботворних мікроорганізмів (бактеріальні та грибкові інфекції), вірусів, як наслідок порушення роботи внутрішніх органів, цукрового діабету та інших ендокринних патологій, алергічних реакцій та ін.).

За типом клінічної картини стоматит  може бути гострим або хронічним. Гострий процес супроводжується яскраво вираженими симптомами, які за відсутності лікування можуть переходити в хронічну форму з повільним, маловираженим протіканням та рецидивами. 

При осередковому стоматиті вражаються невеликі ділянки слизової оболонки. При поширенні захворювання на ясна, слизову оболонку щік, губи, язик, піднебіння діагностується дифузне ураження.

 Розрізняють такі види стоматиту:

 катаральний: спостерігається гіперемія слизової рота, набряклість та болючість ясен, посилене виділення слини. Також можуть з’явитися наліт та неприємний запах з рота. Часто причиною є карієс і зубний камінь. Катаральний стоматит зустрічається найчастіше і є початковою формою інших стоматитів, що розвиваються за відсутності лікування;

виразковий: локально або по всій поверхні слизових оболонок утворюються виразки. Величина та глибина ураження залежать від тривалості та особливостей перебігу хвороби. Часто спостерігається підвищення температури. При неправильно підібраному лікуванні чи його відсутності спостерігається формування вогнищ грануляції та заміщення тканин сполучними структурами. У такому випадку утворюється некроз, відбувається відмирання слизової оболонки та порушення її функцій;

гангренозний: ускладнення флегмозного чи виразкового процесу. Спостерігається відмирання живих тканин, різкий гнильний запах із рота. Зростає ризик розвитку септичних процесів. Потрібне хірургічне лікування з чищенням та санацією;

уремічна: вторинна форма. Розвивається при тяжкій хронічній нирковій недостатності, внаслідок якої в крові накопичуються токсичні речовини. Постановка правильного діагнозу можлива лише за допомогою аналізу крові;

аутоімунний (лімфоцитарний): імуноопосередкований стоматит, що розвивається при ураженні імунними клітинами організму власних тканин ясен та коренів зубів. Вогнища запалення вражають щелепу повністю, а вторинне інфікування посилює патологічний процес. Лікування — хірургічне видалення зубів;

лімфоплазмоцитарний (каудальний): хронічним процесом охоплено ротову порожнину та каудальну частину глотки. Розглядається як ідіопатичний стан (причини не встановлені) за винятком інших факторів;

еозинофільний: захворювання імовірно має алергічне походження, характеризується утворенням щільних та безболісних виразок на верхній губі;

інфекційний: внаслідок зараження вірусами, бактеріями (найнебезпечніші — гнійні палички) та грибки (candida);

вірусний: вторинна патологія при імунодефіциті, на тлі, наприклад, кальцивірозу, панлейкопенії, герпесвірусної інфекції;

папіломатозний: на слизовій формуються утворення у вигляді суцвіть цвітної капусти при зараженні кішки папіломавірусом;

флегмозний: скупчення гною під слизовими. Виникає ризик розвитку сепсису, потрібне тотальне чищення.

Встановити точний діагноз та призначити правильне лікування може лише лікар під час огляду тварини та проведення аналізів.

Лікування. Під час огляду ротової порожнини ветеринар визначає ступінь ураження слизових. 

Якщо, крім запальних процесів у роті, спостерігаються інші симптоми, то призначаються аналізи (біохімія крові та сечі, змив ротової порожнини). Звичайно ж, усіх власників цікавить, чим лікувати виразки у роті у кота. Препарати для лікування стоматиту підбирає ветеринарний лікар. Він розробляє індивідуальну схему з урахуванням виду стоматиту, тяжкості перебігу хвороби, стану вихованця, наявності супутніх захворювань та інших чинників. Застосовуються препарати місцевої (антисептики, ранозагоювальні та ін.) та системної дії (антибіотики, загальнозміцнюючі та ін.). Також призначається спеціальна дієта та щадний режим харчування. Заборонено використовувати для лікування стоматиту у кішок препарати для лікування стоматиту у людей. Це може призвести до отруєння та інших тяжких наслідків. Як профілактичний захід рекомендується вакцинація вихованця, а також своєчасна та систематична обробка від паразитів, якісне натуральне харчування. Необхідно стежити за станом зубів, а якщо з’являється наліт — своєчасно звертатися до фахівця. Небезпечні предмети, побутова хімія, отруйні (для кішок) речовини чи засоби повинні бути в недоступних для тварин місцях.

2. Дивертикул стравоходу у собак і котів – це своєрідна кишеня у стінці органу, в якому накопичується їжа. З просвітом стравоходу ця «кишеня» з’єднується через більш менш широку шийку. Дивертикул стравоходу може бути як уродженим, так і набутим, також розрізняють два типи дивертикулу стравоходу у тварин – пульсійний та тракційний. 

Уроджений дивертикул стравоходу спостерігається набагато рідше, ніж набутий. Він виникає внаслідок аномалії розвитку з локальним порушенням міцності стінки стравоходу. Вроджений дивертикул найчастіше знаходиться у дистальному відділі стравоходу (ближче до шлунка).

Набуті дивертикули стравоходу є наслідком травми, збільшення тиску всередині просвіту стравоходу. Для набутої форми характерний пульсійний тип дивертикула, який може розвиватися на будь-якій ділянці органу безпосередньо перед ділянкою ураження стравоходу. Пульсійний тип дивертикула розвивається не тільки через травму, але і внаслідок різних патологічних станів стравоходу – езофагіт, стриктура (стеноз) стравоходу, стороннє тіло стравоходу, аномалії судинного кільця та ін.

Найбільш рідкісний тип дивертикулу стравоходу у собак та котів – тракційний. Виникає через спайковий процес між зовнішньою стінкою стравоходу та сусідніми органами. Може бути наслідком запальних процесів у бронхах, трахеї, лімфатичних вузлах та інших тканинах, що оточують стравохід.

Симптоми наявності дивертикулу стравоходу у собак і котів можуть бути різноманітними, тому що залежать від ступеня розвитку патології (дивертикули невеликого розміру можуть не давати ніякої симптоматики).

При наявності дивертикулу стравоходу у тварин відзначається порушення травлення –  відрижка, регургітація, болючість при ковтанні. Також може бути втрата ваги та болючість при пальпації грудної області.

 При перфорації дивертикулу стравоходу розвиваються ускладнення: медіастеніт, плеврит з відповідною симптоматикою (диспноє, дисфагія, больовий синдром, тяжкий запальний процес і т.д.)

Для діагностики дивертикулу стравоходу у собак та котів використовують рентгенографію та ендоскопію. Але, як показує практика, рентгенологічні дослідження при дивертикулі стравоходу найчастіше малоінформативні та не відображають повну картину патологічних змін у стравоході.

 Ендоскопічне дослідження в свою чергу дозволяє ідентифікувати не тільки вхідний отвір, але і сам дивертикул, а також побачити всі наявні ускладнення і патології стравоходу.

 Іноді ці два методи використовують у тандемі – за допомогою рентгенографії ставлять діагноз, за допомогою ендоскопічного дослідження його підтверджують та визначають ступінь ураження стравоходу.

Лікування дивертикулу стравоходу у тварин може бути консервативним та хірургічним, проте консервативне лікування можливе лише за умови його невеликого розміру (початкової стадії).

У випадку, якщо дивертикул вже супроводжується клінічними проявами, а значить він досить великий, проводиться його видалення. Операція з приводу видалення дивертикулу стравоходу складна і прогноз залежить від ступеня розвитку патології, професіоналізму хірурга, а також не меншою мірою – від ускладнень.

У будь-якому випадку, найважливішим етапом лікування дивертикулу стравоходу у тварин є виявлення та усунення причин, що призвели до розвитку даної патології. 

3. Гастроентерит

Гастроентерит (запалення шлунку і кишечника) може мати багато потенційних причин. 

 - вживання зіпсованих або сирих продуктів, проковтування різних предметів;

- віруси (парвовірус, чума собак тощо);

- кишкові паразити;

- зміна кишкової флори/мікробіома;

- харчова алергія або чутливість до їжі;

- виразка шлунка;

- рак шлунка;

- сторонні предмети;

- кишкова непрохідність;

- генетичне захворювання або схильність.

На жаль, зазвичай важко визначити точну причину захворювання. Проте це не означає, що собаку неможливо вилікувати. Насправді, у більшості випадків лікування завершується успішно.

 Симптоми гастроентериту

Гастроентерит зазвичай починається з м'якого калу, що з часом стає зовсім рідким. Пізніше ви можете помітити в ньому слиз, а ваш улюбленець робитиме рухи, неначе він хоче випорожнитися та/або навіть робитиме це вдома. Крім того, ви можете спостерігати діарею, а також блювоту. Рідше трапляється, що у тварини спостерігається лише блювота, хоча, якщо проблема лише в шлунку, ветеринари можуть віднести цей симптом до гастриту.

 Наведемо ще кілька розповсюджених симптомів:

 - різкі та/або часті рухи, неначе собака хоче випорожнитися;

- дьогтеподібний кал;

- велика кількість водянистого калу;

- кров у калі;

- млявість;

- тривожність;

- біль у животі;

- нудота (надмірне виділення слини та ковтання);

- блювота.

Лікування

Найперше, що ви маєте зробити, якщо ви підозрюєте проблему травної системи, це зателефонувати ветеринару. Вам дадуть найкращі рекомендації щодо стану вашого собаки і скажуть, чи є нагальна потреба в його обстеженні. Інколи потрібно зробити аналізи, наприклад, копрограму, аналіз крові або рентген, щоб дізнатися про причини таких симптомів. Вашій тварині можуть виписати ліки, призначити певне лікування, а також порекомендувати такі додаткові заходи догляду:

- годування дієтичним кормом (легкозасвоюваним для шлунково-кишкового тракту);

- додавання до води для собаки електроліт для покращення гідратації;

- зменшення фізичного навантаження протягом кількох днів.

У разі інфекційного захворювання слід провести загальну антисептичну терапію, симптоматичне лікування та забезпечити потрапляння в організм поживних речовин парентеральним шляхом.

4. Гостре розширення шлунка

Цей патологічний стан, характерний для великих і, рідше, середніх собак. Найбільша проблема для господарів собак, що зіткнулися з цим діагнозом у вихованців, полягає у швидкості розвитку даної патології та необхідності швидкого прийняття рішення про надання вихованцю термінової та висококваліфікованої лікувальної допомоги.

Як правило, основною причиною розвитку цих станів є порушення координації між сигналами, які надходять до шлунка від симпатичної та парасимпатичної гілок вегетативної нервової системи, а ось викликають цю дискоординацію найрізноманітніші причини: переподразнення слизової оболонки різних відділів шлунка, переростання стінок шлунка при з’їданні з корми, заковтування повітря при поїданні корму або при розвитку бродильних процесів у шлунку, вплив стрес-факторів, спазм сфінктера між шлунком та двенадцитипалою кишкою через панкреатити та холецистити та багато іншого.

Різке збільшення обсягу шлунка викликає тяжкі порушення дихання, стани серцево-судинної системи та водно-електролітного балансу, провокує розвиток шоку та важкої інтоксикації. Як правило, успішним лікування гострого розширення та завороту шлунка є в перші 4 години після початку розвитку клінічних ознак, до 6-ї години ризики значно зростають, а після 12 годин від початку клінічних проявів хвороби врятувати хворого собаку майже неможливо.

Отже, які ознаки можуть змусити вас запідозрити у вихованця гостре розширення або заворот шлунка:

Через 1-4 годин (рідко пізніше) після їжі собака різко посумніла і/або поводиться неадекватно: турбується, скаржиться, панікує, насилу встає, часто від слабкості у собаки підгинаються тазові кінцівки, спостерігається слинотеча, слина виділяється густа і в’язка, спостерігаються безрезультатні позиви на блювоту або блювоту невеликими порціями піни або пінистої слини,слизові оболонки бліднуть, можлива також синюшність, що наростає з кожною хвилиною. В області останніх ребер спостерігається поступове явно помітне збільшення обсягу черевної порожнини, тобто «здуття живота», частіше особливо помітне праворуч якщо дивитися на собаку, що стоїть, зверху в бік голови. При промацуванні (пальпації) відчувається наповнений газами щільний «міхур» у передній та середній частині черевної порожнини. При простукуванні черевної стінки в області підреберій (частіше праворуч вище лінії плечового суглоба) спостерігається тимпанічний (коробковий звук)

Додаткові дослідження – рентгенографія, УЗД та інші – проводяться лікарями, як правило, для того, щоб визначити супутні стани та уточнити існуючий діагноз, але клінічні ознаки цих станів дуже характерні, тому попередній діагноз, як правило, можна поставити і по телефону. Якщо ваш собака демонструє дві або більше ознак з цього списку – не роздумуючи їдьте з вихованцем у ветеринарну клініку, щоб не прогаяти дорогоцінний час!

Як правило, через 6 годин після початку прояву клінічних ознак прогноз визначається як обережний чи несприятливий, а через 12 годин він стає практично несприятливим. Навіть за своєчасного надання допомоги смертність собак у післяопераційному періоді може досягати 30%.

Що робити власнику в тому випадку, коли він підозрює у свого собаки заворот або гостре розширення шлунка

Найголовніше – це забезпечити якнайшвидшу доставку собаки до клініки, яка може надати тварині весь обсяг необхідної допомоги.

Якщо ступінь розширення шлунка у собаки вже значний, а дорога до клініки вимагає часу, слід самостійно спробувати провести декомпресію шлунка. Знайдіть місце, де роздута стінка шлунка найбільше щільно прилягає до черевної стінки. Переконайтеся, що постукування на цьому місці викликає ясний «коробковий» звук. Візьміть стерильну голку від одноразового шприца максимальної товщини (з зеленим (0,8 мм у діаметрі), жовтим (0,9 мм) або рожевим (1,2 мм) павільйоном – пластмасовим перехідником, який одягається на шприц). Обробіть зону введення голки антисептиком, у разі потреби підстрижіть перед цим шерсть у знайденій області. Введіть голку через черевну стінку та стінку шлунка в порожнину шлунка. Якщо все зроблено правильно, голка пройде через усі тканини з легким клацанням та швидко «провалиться» в порожнину шлунка. З павільйону голки почне виділятися газ, у міру виділення газу злегка натискайте на зону введення голки, щоб прилягання стінки шлунка до черевної стінки залишалося щільним. Намагайтеся зробити так, щоб шлунок «здувся» до припинення надмірно щільного прилягання до черевної стінки. Намагайтеся не витрачати на декомпресію занадто багато часу.

5. Хвороби печінки

Серед захворювань органів травного тракту у дрібних домашніх тварин  захворювання печінки займають одне з перших місць. Це зумовлено незнанням та недотриманням власниками тварин особливостей годівлі своїх улюбленців. 

У кішок та собак виділяють наступні захворювання печінки: гепатит,  гепатодистрофію, цироз, пухлини, захворювання жовчовивідних шляхів.  Найчастіше зустрічаються гепатит та гепатодистрофія (гепатоз), які можуть  протікати як гостро, так латентно, до якогось часу себе не виявляючи, а в певний момент іде різке загострення хвороби та «яскрава» симптоматика.

 

Гепатит

Це запальний процес печінки. Він може бути інфекційної природи, коли збудниками виступають бактерії, грибки та віруси; неінфекційної природи – токсичний гепатит, коли причиною є отруйні речовини, в тому числі і медикаменти (особливо це стосується кішок); та паразитарний гепатит – це і виділення паразитами токсинів, це і механічне пошкодження паразитами  печінки.  

На що звертати увагу: тут перераховано тільки ті прояви захворювання, які власник тварини може побачити сам. І звичайно, прояви захворювання будуть дещо різнитись, в залежності від причини, яка викликала ураження печінки. В динаміці прояви розвитку гепатиту виглядають наступним чином:

 - Відмова тварини від улюблених ласощів – має викликати настороженість та уважне спостереження за твариною.

- Втрата апетиту, підвищення температури тіла, спрага.

- Блювота, часто із домішками жовчі.

- Порушення акту дефекації, може бути пронос, інколи закреп, але в обох випадках кал буде сірого кольору – безбарвний.

- Колір сечі стає темним.

- З’являється жовтавість шкіри та видимих слизових оболонок.

В такому випадку чим швидше, тим краще для здоров’я тварини звернутись до лікаря – ветеринара. Необхідно встановити причину порушення функції печінки, та глибину ураження, ідентифікувати діагноз, бо такі прояви можуть бути і при інших проблемах з печінкою – при гепатозі.

 Гепатодистрофія (або гепатоз, амілоїдоз)

Це група захворювань, в основі яких лежить порушення роботи печінкової клітини внаслідок недостатнього поступлення ззовні, або в результаті порушення функціонування інших органів, поживних речовин. Найчастіше із даної групи захворювань реєструють жировий гепатоз та амілоїдоз. Ці захворювання більш характерні для кішок, ані ж собак через особливості анатомо-фізіологічної будови та функціонування травного тракту у кішок. Жировий гепатоз характеризується накопиченням жиру в клітинах печінки, що викликає порушення роботи цих клітин та порушення функції печінки. У процесі розвитку жирової дистрофії печінка втрачає глікоген через порушення обміну вуглеводів. А коли порушується обмін білків, білки накопичуються в гепатоцитах і стають причиною порушення функції, то цей процес називається амілоїдоз.

 

На що звертати увагу: до вищеперерахованих проявів гепатиту можна додати:

 -Різка відмова від їжі (особливо при наявності зайвої ваги).

-Швидка втрата ваги.

-Збільшення об’єму живота.

-Наростання жовтушності.

-Ознаки зневоднення.

-Слинотеча.

-Печінка збільшується в розмірі

Без необхідного активного лікування стан тварини стрімко погіршується,  з’являються ознаки, які свідчать про наростання печінкової недостатності:

 -дрібні точкові крововиливи або спонтанні кровотечі;

-поведінкові реакції ;

При печінковій недостатності прогноз обережний або несприятливий.

 Цироз

Це хронічне, повільно прогресуюче захворювання, яке є результатом гепатиту, хронічного отруєння токсинами різного походження або гепатозу з однієї сторони та недостатнього поступлення в організм поживних речовин, вітамінів та мікроелементів з другої сторони. В його основі лежить прогресуючий печінковий фіброз – «переродження печінки», тобто, заміщення гепатоцитів сполучною тканиною.

 На що звертати увагу:

 -Наростання клінічних проявів основного захворювання.

-Поява анемії.

-Збільшення об’єму живота через накопичення в черевній порожнині вільної рідини – асцит.

-Поява задишки – це свідчить про легеневу та серцеву недостатність – розвиток анасарки.

Хвороби жовчовивідних шляхів

Причиною розвитку захворювань цієї групи є порушення транспорту жовчі з печінки до кишківника. 

Сюди відносять: 

-запалення жовчного міхура – холецистит,

-запалення жовчних протоків – холангіт,

-наявність каменя в жовчному міхурі – холелітіаз,

-функціональну дискінезію жовчевого міхура та жовчних ходів…

Виокремити і чітко вказати на патогномонічні, характерні тільки для даного захворювання, симптоми – неможливо. Все через взаємопов’язаність тих обмінних процесів та функцій, які проходять в печінці. Тому слід говорити не про одне якесь окреме захворювання, а про захворювання гепато – біліарної системи комплексно. Серед захворювань цієї групи можна, хіба що, виділити холелітіаз –жовчнокам’яну хворобу як окрему нозологічну одиницю.

 Жовчнокам’яна хвороба

Розвивається через неправильне годування та неякісні корми. Це не тільки склад певних продуктів та вміст певних поживних речовин, але й їхній баланс, наявність в кормі вітамінів та мікроелементів, а ще, на що майже ніхто не звертає уваги, наявність барвників та ароматизаторів, які і є в першу чергу, причиною розвитку жовчнокам’яної хвороби. 

Ознаки жовчнокам`яної хвороби:

 -безпричинне, на перший погляд, підвищення температури,

-болючість живота,

-кал з різко неприємним запахом,

-розлад роботи травного тракту в цілому.

-одним із характерних симптомів цієї патології у котів є підвищена агресивність.

Діагностика. При появі хоча б підозри на захворювання печінки, слід негайно  звернутись до лікаря – ветеринара. Під час огляду лікар – ветеринар визначить, чи справді ваші підозри небезпідставні, вияснить причину розвитку хвороби, призначить необхідні діагностичні обстеженя: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз крові ( і не тільки печінкові проби), узд органів черевної порожнини, особливо при обстеженні котів (на предмет діагностики тріадиту).

Лікування

Лікування повинно проводитись виключно під наглядом лікаря – ветеринара:

 По можливості усунути причину захворювання.

Якщо це отруєння – ввести антидот.

Дезінтоксикаційна терапія.

Вибрати один, або комбінацію з двох гепатопротекторів.

Вітамінотерапія.

При необхідності – антибіотики, протигельмінтні…

При необхідності – спазмолітики та знеболюючі.

При необхідності – симптоматичне лікування.

При необхідності – антигістамінні.

Дієтичне годування.

При жовчнокам’яній хворобі – оперативне лікування.

Пам`ятайте, що тривалий час захворювання печінки не проявляються яскравою  симптоматикою. Тому кожному варто хоча б раз на рік проводити скринінг – здійснювати ультразвукове дослідження черевної порожнини та перевіряти  рівень печінкових ферментів у крові, у разі змін при УЗД та підвищенні  печінкових проб – не йти в аптеку з проханням порадити щось для печінки, а  звернутися до лікаря. Саме лікар має встановити чіткий діагноз і призначити дієве лікування.

6. Діарея і блювання: перша допомога

Діарея – в народі пронос – це часте виділення водянистих калових мас. 

Блювання – зумисне випорожнення шлунку через рот.

 

Що робити?

Приберіть їжу і воду.

Перевірте, чи є ознаки зневоднення.

Якщо діарея та/або блювання не припиняються, або якщо тварина поводиться як хвора, зверніться до ветеринара. І діарея, і блювання можуть призводити до серйозної втрати рідини та дисбалансу електролітів – особливо у зовсім молодих або дуже старих тварин.

Якщо блювання не відновлюється впродовж 6–8 годин, починайте давати потроху чистої рідини (вода, ізотоніки, інші розчини електролітів, які можна купити в аптеці). Розрахуйте дозування таким чином: 2 чайні ложки на 1 кілограм маси кожні 2–3 години впродовж доби. Якщо ваш улюбленець не вибльовує рідину, наступного дня можна давати дрібними порціями варену яловичину з рисом або курятину з рисом. Якщо ваша тварина не хоче їсти, починає блювати, а діарея поновлюється, зверніться до ветеринара по допомогу.

Ізолюйте хворого від інших домашніх тварин.

Чого НЕ робити?

Не давайте тварині ліків без консультації з ветеринаром.

Не дозволяйте своєму улюбленцю пити чи їсти будь-що, доки не мине 6–8 годин після останнього стулу чи блювання.

Блювання та діарея можуть бути ознаками цілої групи розладів, які загалом називають гастроентеритом. Деякі з цих розладів можуть бути дуже небезпечними (наприклад, отруєння), а деякі – легкими і скороминущими (наприклад, незбалансована дієта). Якщо у тварини температура, причиною розладу може бути інфекція. Більшість інфекцій, які призводять до діареї й блювання, заразні, тому варто припустити, що заразитися від хворого можуть також і інші хатні тварини, якщо контактуватимуть з ним.

ПИТАННЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.       Що таке стоматит?

2.       Які бувають види стоматиту?

3.       Які причини виникнення дивертикулу стравоходу?

4.       Як лікують дивертикул стравоходу?

5.        Що таке гастроентерит?

6.       Причини та класифікація гастроентеритів?

7.       Як діагностують гостре розширення шлунку собак?

8.       Диферинціальна діагностика гострого розширення шлунку собак.

9.       Основні ознаки хвороб печінки

10.   Які заходи проводять для запобігання блюванні і діареї?